Я електрик. Життя моє — це провода, щитки, напруга. Я чую гул трансформатора за кілометр, і мої руки відчувають мікроудар струму ще до того, як мозок його зафіксує. Працюю в комунальній службі: об’їжджаю райони, лагоджу те, що ламається в людей після бурь, дощів і часу. Моє життя — це цикл: виклик, поломка, ремонт, виклик. Все логічно. Все має причину і наслідок. Як у схемах.
А потім моя власна схема дала збій. Під час аварійних робіт в одному старовинному будинку на мене впала балка. Перелам руки, тріщини в ребрах, струс. Лікарі сказали, що на роботу можна буде повернутися не раніше ніж за півроку. А у мене — кредит на квартиру, дві доньки-школярки, дружина в декреті з маленьким сином. Моя впевненість, що я завжди можу все полагодити, розбилася на дрібні уламки, як той старий абажур, що впав разом з балкою.
Перші місяці я тримався. Потім почали закінчуватися гроші. Почалися сварки. Дружина мовчала, але в її очах я читав страх. Як же так? Я, той, хто повертав світло тисячам людей, не міг запалити маленьку лампочку надії у власній родині. Я сидів біля вікна і дивився на дощ, відчуваючи себе найбезпораднішою істотою у всесвіті. Мій світ був темним, і я не знав, де шукати вимикач.
Мій старий друг, водій евакуатора, навідав мене. Побачивши мій стан, він сказав: «Ти ж електрик. Розумієшся на ланцюгах. Спробуй пограти в одну гру. Там теж логіка, але... інша. Може, мозок перемкне». Він не пояснював що. Просто скинув мені на телефон посилання. Там було написано —
вавада рабочее зеркало на сегодня. Мене зачепило слово «сьогодні». Я більше не міг думати про завтра. Тільки про сьогодні. А ще «робоче дзеркало» — звучало технічно. Як назва інструмента.
Я зайшов. Зареєструвався. Отримав якийсь стартовий бонус — як пачку нових запчастин. Перше, що я побачив у списку ігор — «Електричний рай». У мене аж серце забилося. Я клікнув. На екрані були зображення конденсаторів, трансформаторів, лампочок. Це було знайоме. Як дитяча гра. Натиснув «пуск». Елементи завертілися, з’єднуючись у випадкові ланцюги. Коли вони склалися в певну послідовність, екран спалахнув, ніби спрацював вимикач, і на рахунку з’явилися цифри. Виграш. Копійки. Але в цей момент я відчув щось неймовірне. Це було як знайти несправний контакт після годин пошуків. Момент знахідки. Я зробив це. Я не просто сидів. Я знайшов несправність у цій віртуальній схемі і «відремонтував» її, отримавши результат.
Це стало моєю терапією. Кожен день. Я грав не в азартні ігри. Я «шукав коротке замикання в схемах». Я обрав собі кілька ігор: «Електричний рай», «Мегавольт», «Схема Джекпота». Вони були для мене як тренажери. Мої пальці, що нічого не робили місяцями, знову натискали кнопки. Мій мозок, що тільки й робив, що переживав, знову аналізував — швидкість обертання, частота випадання символів. Я навіть почав бачити певні закономірності, як у електричних колах. Це не було суперзнанням. Це було моє власне спостереження.
А одного разу, коли я грав у «Схему Джекпота», сталося диво. Це був бонусний раунд: на екрані з’явилася схема з безліччю перемикачів. Треба було послідовно замикати контакти, щоб запустити потужність до «головного щита». Це було точнісінько як моя робота! Я занурився. Замикав контакти, спираючись на логіку паралельних і послідовних з’єднань. І коли останній контакт був замкнений, екран вибухнув сяйвом, а цифри на рахунку злетіли до неймовірної для мене висоти.
Я довго сидів і дивився. Потім виплатив кошти. Це була сума, яка закривала кілька платіжів по кредиту і дозволяла купити дітям все необхідне до школи. Дружина, коли дізналася, заплакала. Але це були сльози полегшення. Вона сказала: «Я знала, що ти знайдеш вихід. Ти ж завжди все лагодиш».
Щось перемкнулося в мені того дня. Я не просто виграв гроші. Я повернув собі відчуття, що я — той, хто вирішує проблеми. Я не безпорадний. Я — фахівець. Навіть якщо моє поле діяльності тимчасово звузилося до екрану планшета.
Моє тіло одужало. Я повернувся на роботу. Але тепер, коли я їду на черговий виклик і бачу темні вікна будинків, я знаю, що десь там є маленька віртуальна лампочка, яка завжди горить для мене. Іноді заходжу на сайт. Знаходжу вавада рабочее зеркало на сегодня. Роблю кілька спинів у «Електричному раю». Це мій спосіб сказати собі: «Ти в нормі. Ти все ще можеш знайти несправність і дати світло». Навіть якщо це світло — лише ряд цифр на екрані. Бо головне — відчути, що ти знову в мережі. Живий. І корисний.